Бошки марихуана AK-47 Советск

Дорвался я к субботнему утру до новых закладок. Как только только взял их в руки, сразу откурил одну шишку. Мать моя, это гениально! Как магическое заклинание проникает в мои легкие, заставляя меня чувствовать себя на вершине мира. Это жесть, братаны! Но так уж получается, что покурив шишки, я становлюсь чудовищно умным. Мои мысли бегут быстрее, чем программа головного мозга у самого гениального программиста. И вот, когда я отлично осознал, что пора перейти на новый уровень, я решаюсь на ужалиться. Герыч – это наш с твоим другом, котом Пушком, большая слабость. Пушок тоже знает всякие пафосные темы, вроде этой, и мы вдвоем просто кайфуем. Ведь кто сказал, что кот не может быть наркоманом? Ну ладно, это уже совсем другая история. С учетом моего гениального плана, я пришел на идею – давай купим пару граммов первитина. Слышал, что это улетная штука, которая поднимает настроение до небес и дарит бурю энергии. Я решил приветствовать лето с этим взрывным факапом. Ну и вот, я, умный и энергичный после первитина, начинаю шерстить Интернет, искать свою следующую экзотическую находку. И натыкаюсь я на Мексиканский героин. Ух, как меня забрало! Так что так, братва, я запасся всем необходимым для этой вечеринки с ночевкой. Замерло сердце, когда до меня доходит, что я не вспомнил купить билеты на поезд, чтобы попасть на море. Но паранойи место не оказалось, потому что я же супер-умный наркоман! Я всегда готов к подобным ситуациям и знаю, как выбраться из дела! Взял я кота Пушка, своих закладок, герыча, и смылся на автобусную станцию. Там нашел несколько вместительных сумок, закинул их к себе под руку и задорно увел Пушка туда, несмотря на взгляды людей. Такая вот вписка с котом в автобусе. Люди прям в шоке, но что им мешает веселиться? Ведь я наркоман-рэпер и делаю всё, что хочу! Итак, мы прибыли к дачному поселку на берегу моря. Подобрали заброшенный пляжный домик. Он идеально подходил для наших диких развлечений. Начинаем раскладывать на столе все свои закладки и герыч. Гениально, какие мы с Пушком наркоманы! На пляже, с видом на океан, мы смешиваем соленое морское воздух с запахом марихуаны и героина. Больше ничего не нужно. Мы – цари пляжа! Утонули в музыке и кайфе, мутили легкий джойнт и орду закладок, перекушивая разноцветные пузырьки первитина. Марихуана даёт мне крылья, а героин – сказочные сны. А первитин – он просто разыгрывает мои воображение. Я витаю в облаках, словно самый клёвый пилот. Братаны, это взрыв мозга! Но никогда не забывайте о безопасности, дорогие мои! Наркотики – это серьезная штука. Поэтому я всегда держу при себе аптечку с противоядием и следую простым правилам: не употреблять закладки, если я не готов к ним, и не рисковать своим здоровьем. Я готов идти до конца в поисках новых ощущений и развлечений. И пока я продолжаю экспериментировать, думаю о том, что в следующий раз мне стоит попробовать. И пусть люди считают меня безумным и неразумным, я ведь всего лишь рэпер-наркоман, и это моя жизнь. Я наслаждаюсь каждой минутой, забывая обо всех проблемах и наслаждаясь свободой! Так что давайте рубанем вместе и отвлечемся от суеты! Жизнь – это одна большая вечеринка, а мы – её главные гости. Так что, друзья, наслаждайтесь каждым мгновением, и не бойтесь сделать свои собственные закладки в этом безумном мире наркотиков и адреналина! Успехов вам и позитивного настроя всегда!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...